#HearMeToo: Ольга Полякова

Неусвідомлюване. Публічне. Приховане. Невидиме. Фізичне. Сексуальне. Економічне. Психологічне. Але завжди болюче та руйнівне. Насильство. Ми звикли вважати, що ґендерно зумовлене насильство має видимі прояви. Проте інколи насильство може так добре маскуватись, що ні оточуючі, ні людина, яка страждає від нього, не розуміють, що саме коїться. Зробити проблему видимою можна, почавши з діалогу. Коли одна жінка починає говорити, до неї поступово долучаються інші. Коли одна своїм прикладом показує, що не можна мовчати, її наслідують інші. І коли вже не одна вона благає: "Почуй мене". суспільству не залишається нічого, окрім як діяти. Реагувати. Захищати. Попереджати. Цьогорічна тема Міжнародного дня протидії насильству щодо жінок та дівчат Організації Об"єднаних Націй "#ПочуйМене: Зупинимо насильство проти жінок та дівчат". У рамках глобальної кампанії 16 жінок на сторінках WoMo та ZZA! розкажуть вам, чому вони вирішили не мовчати. Ольга Полякова, засновниця Gender Stream, розповідає першу історію.

Якби сьогодні я вийшла на марш проти насильства, на моєму транспаранті було б написано: "Б'є — значить сяде за новим законом України". Насильство — це про порушення зон комфорту, якщо ми говоримо про психологічне і економічне. Це приниження однієї людини іншою і підкорення її. Це нездорове перенесення однієї хворої людини на іншу, слабкішу, для того, щоб зламати її ще більше, підкорити. Для мене насильство асоціюється зі страхом, несприйняттям та протидією. Я думаю, що це якраз ті три етапи, які я пережила на власному досвіді.

Зовсім нещодавно (менше року тому) я усвідомила, що коли мені було 12 років і я ходила на тренування по дзюдо, я зіштовхнулась із насильством, про яке тоді і уявлення не мала. У 14 років я навіть зайняла друге місце по Україні, але у 12-ть я потягла спину на одному з тренувань. Тоді в мене вже почали рости груди. Усі пішли, а тренер сказав, щоб я залишилася, і він зробив мені масаж. Йому тоді було близько 32-35 років. І він робив мені масаж, а потім торкався моїх грудей. Я тоді не розуміла, що відбувається. І усвідомлення до мене прийшло набагато пізніше. Його звали Геннадій Іванович, він був тренером дзюдо в школі №6, і я не знаю, чи було ще щось з кимось, чи робив він щось подібне з іншими хлопчиками чи дівчатками. Але я пам'ятаю, що коли мені було біля 17-18 років, я дізналася, що його звільнили. Я не знаю причин, але, можливо, хтось в тому віці усвідомлював, що відбувається. Тому сексуальна освіта дуже важлива. Зараз я нічого не відчуваю. Саме цей момент, як мені здається, на мене не вплинув. Але було достатньо неприємно усвідомлювати, що мене, тоді зовсім маленьку, використали. Дівчинку, яка не розуміє, що відбувається. Якби сьогодні я мала можливість дати пораду собі 12-річній, я б сказала, що треба негайно розповісти батькам про ситуацію, щоб вони допомогли мені та багатьом іншим дітям.

Я зіштовхнулась із різними видами насильства. Сексуальне пережила, коли мені було 6 чи 7 років. Психологічне доводиться постійно переживати, так як у нашому суспільстві досить складно. І в мене багато словесної агресії до тих людей, що чинять насильство. Насильство у різних своїх проявах — це залежність, звичка, але якщо працювати, аналізувати, то з цим можна впоратись. Обов'язково потрібно звертатися до експертів для профілактики, роботи та допомоги. Я захоплююся одним з вчинків чоловіка, який мені не відомий. Це трапилося в Дніпрі у березні 2018 року. Так як я тісно працюю з патрульною поліцією в рамках "Протидії насильства", ми обмінюємося досвідом. І поліцейська розповіла, що до неї подзвонив чоловік і сказав, що йому погано, він у стресі і боїться, що може вдарити свою дружину, тому попросив приїхати і зупинити його. Тобто він зміг проаналізувати, що існують певні моменти, якісь етапи того, що його може спонукати до якогось з видів насильства. І він звернувся по допомогу. Вони, звісно, приїхали і вирішили це питання. Сподіваюся, що в цій родині до мінімуму звелися подібні ситуації. Тому основний мій меседж, до людей які чинять насильство: ви можете від цього піти.

Так само я знаю випадки в тому ж Дніпрі, коли жінки помирали через два дні після побиття чоловіком і це не фіксувалося як смерть від домашнього насильства. В одному з випадків був розрив селезінки. Зрозуміло, що на людині треба було стрибати для того, щоб у неї розірвалася селезінка. Я думаю, що причин, чому ця проблема не вирішується, дуже багато насправді. Один з моментів, що насильниками стають чоловіки з різним статусом. Це можуть бути і прокурори, і судді і, звісно, їм не вигідна протидія такому. Тому що вони живуть по якомусь звичному сценарію. Достатньо складно щось змінювати, піднімати свій зад і працювати над собою, над новим законодавством, удосконалюватись, створювати притулки для людей, які постраждали, створювати атмосферу для людей, які є насильниками, щоб вони відходили від цієї моделі. Жінки, які приходять до нас на курси по самообороні, змінюють своє життя: вони або закінчують ті насильницькі відносини з партнером, або долучають партнера до психологічної допомоги і таким чином в їх стосунках насильство закінчується. Звісно, це все не відбувається одразу. Потрібна велика робота над звичками людей та сприйняттям цього світу. І тим людям, які ще керуються принципом "сама винна", я хочу нагадати ось що: якщо у якоїсь людини без його відома крадуть гроші на карті чи з гаманця, то винен грабіжник, а не та людина, яку обікрали.

Я думаю, що проблема ще й у тому, що не всім ясно, як проявляється насильство. Хтось вважає, що бити дитину — це нормально. Я впевнена, що з дитиною можна говорити та пояснювати, а коли ти її б'єш, вже починається насилля і формування якихось насильницьких моментів і дій у неї. Вона може вирости і стати агресором або потенціальною жертвою. І це жахливо. Багато жінок сьогодні потерпають від економічного насильства, адже система патріархату побудована так, що жінка спочатку отримує освіту (а ми знаємо, що 62% жінок в Україні мають вищу освіту), а жінка народжує, йде в декрет і на довгий час втрачає здатність бути конкурентоспроможною на ринку праці. Через певний час вона не завжди має ту кваліфікацію, яку мала раніше або могла мати. Тому багато чоловіків ставлять в економічну залежність жінок, тим самим піддаючи їх економічному насильству. На курсі самооборони у нас була жінка, у якої чоловік повернувся з АТО. Ми знаємо, що багато з тих, хто був на війні, переживають ПТСР (посттравматичний стресовий розлад). Тож, коли він повернувся, то став значно суворіший по відношенню до неї, і для того щоб прийти на роботу до психолога, вона мусила йти пішки, тому що чоловік не дав їй грошей на проїзд громадським транспортом.

Зараз я бачу, як навколо мене українки, дивлячись на приклади жінок з Європи та Америки, рух #MeToo, починають говорити про свої випадки зіткнення із насильством, якщо не сексуальним, то фізичним. І мене тішить, що з 1 січня 2019 року вступить у силу новий закон про криміналізацію домашнього насильства, — це збільшить відповідальність насильників перед законом.

Читайте також: Штормит: Что происходит с обществом, когда публично вскрываются случаи насилия

Источник