В центре внимания
Спецтехника: производство и поставки
23:35 Георгий Кутовой выступит на конференции «Инвестэнерго-2019»
21:34 Вебинар от компании ОВЕН: «Каскадный контроллер для управления насосами с преобразователем частоты ОВЕН СУНА-122»
19:32 В конце января Минэнерго сообщило о подготовке двух проектов постановления
17:28 «ТД «Сарансккабель» открыл магазин розничных продаж кабельной продукции

Скільки зради і перемоги в законодавчих змінах про згоду на секс

21.01.2019 11:52

Скільки зради і перемоги в законодавчих змінах про згоду на секс

11 січня 2019 року вступили в дію правки до Кримінального кодексу України, які покликані змінити правове регулювання сексуальних стосунків та криміналізувати домашнє насильство, що повинно закласти фундамент для ратифікації Стамбульської конвенції. Реакція суспільства на це була здебільшого обмежена жартами про "розписку на секс", в той час як інші варті уваги потенційні ефекти нового законодавства залишилися поза полем зору широкої громадськості.

Яких змін слід очікувати

Треба визнати, що ці нововведення навряд чи вплинуть на практики поліції та судів щодо розслідування та покарання винних у примусі до сексу. Адже, перш за все, принцип презумпції невинуватості ніхто не відміняв. А оскільки сексуальні стосунки найчастіше відбуваються у приватному просторі, де немає свідків або відеоспостереження, то докази правоохоронців, як і раніше, базуватиметься на факті застосування фізичної сили щодо жертви, її безпорадного стану, або ж наявності факту прямої залежності потерпілої (потерпілого) від злочинця. В інших випадках доведення відсутності згоди на секс є проблематичним. Отже, жарти щодо розписки не лише мають вкрай сумнівну гумористичну цінність, а і, м"яко кажучи, не надто близькі до істини.

То чим же є згода

Загалом, відсутність чи наявність згоди на секс дуже схематично можна з"ясовувати у двох парадигмах: "ні означає ні" і "так означає так". У першому випадку ідеться про те, що аби вважати секс недобровільним особа, яка не бажає сексу, повинна висловити чітку і недвозначну незгоду на нього.

У другому (це парадигма, до якої ми переходимо з впровадженням змін) відсутність незгоди не вважається індульгенцією. Ця парадигма має ряд переваг над першою, яка незастосовна до цілої низки випадків: наприклад, сексу із людьми, які перебувають під дією наркотичних речовин, непритомні, сплячі, тощо. Однак і друга парадигма ставить кілька важливих запитань, над якими варто замислитись, коли ми розмірковуємо про добровільність чи недобровільність сексу.

B багатьох країнах, що впровадили схожі зміни раніше, наприклад, у Канаді, дотепер тривають судові дебати на тему того, як визначати наявність так званих "position of trust" чи "position of authority" (тобто стосунків, у яких заявник чи заявниця перебували в залежності від обвинуваченого чи обвинуваченої), а також вплив цієї позиції на (не)добровільність сексу. Ці суперечки змушують кримінологічну спільноту роздумувати над тим, як і за якими критеріями можна оцінити рівень недобровільності сексу, якщо не було прямого фізичного насильства або вербальних погроз.

Невирішеним є також питання, наскільки добровільною є згода на секс від особи, яка перебуває у прямій економічній залежності від партнера (наприклад, непрацююча дружина або чоловік).

Варто також задуматися над тим, наскільки дискурс щодо згоди на секс переоцінює раціональність (сексуальної) поведінки людини. Наскільки добровільною є "пасивна" згода на секс від особи, що є дієздатною, але перебуває під впливом тимчасових емоційних чи когнітивних проблем (стрес, депресія, апатія, жалість, перевтома)?

Іншою проблемою, над якою слід замислитись у цьому контексті є те, наскільки наявні юридичні практики визначення згоди на секс відображають розуміння добровільності сексу серед ЛГБТІ+ людей (наприклад, якщо мова йде про гей-клуби)? Чи можна вважати стосунками без добровільної згоди секс, який відбувся у результаті маніпуляцій та шельмування (наприклад, сумнозвісне "доведи, що ти не гей/лесбійка")?

З якого віку починається добровільний секс

Не менш важливим є питання взаємозв"язку віку та можливості надати добровільну згоду на секс. Нині, відповідно до закону, злочином є секс повнолітньої особи з особою, що не досягла 16 років, навіть якщо остання надала вільну згоду.

Окрім цього, за будь-який добровільний сексуальний контакт з особою, що не досягла 14 років, її партнер(ка), що досяг(ла) 14 років, отримає покарання у вигляді ув"язнення на термін від 8 до 15 років.

До 2018 року, де-факто, в Україні кримінальним правопорушенням вважалися сексуальні дії з особою, яка не досягла статевої зрілості.

У світлі дискусії встановлення віку згоди, слід зважати на можливе використання "педофільної статті" в інтересах професійних шантажистів, які вимагають великі суми грошей у людей, що пішли на підставне побачення з "приманкою" (особою, яка, насправді, старша за вік згоди). Таке, наприклад, вже неодноразово траплялося у сусідній державі.

Як результат — можливе поширення моральних панік щодо педофілії. Такий досвід уже третє десятиліття переживають країни Північної Америки, так само як і Велика Британія. Як зазначає Дональд Вест — британський психіатр та почесний професор Кембриджського університету — при тому, що реальний рівень сексу з малолітніми в Об"єднаному Королівстві постійно знижується, рівень дискусії у суспільстві, а також рівень суспільної уваги та витрати ресурсів на боротьбу з педофілією постійно зростають.

Дослідники вважають, що активна підтримка державою моральної паніки щодо педофілії навряд чи допоможе зменшити кількість сексуальних злочинів проти малолітніх, однак значно вплине на психологічне благополуччя дітей та батьківські практики.

Наскільки ефективним є покарання

Інша проблема нововведень полягає в тому, що держава, як і українське суспільство загалом, досі вважає, що боротьба з сексуальними злочинами шляхом посилення покарання є ефективною, і зовсім не приділяє уваги розвитку системи превентивної юстиції. Адекватне та доцільне питання "Як в"язниця може реабілітувати сексуальних злочинців, якщо цей інститут є розсадником та культиватором культури згвалтування?", активно обговорюється на Заході, але майже не згадується в Україні. А оскільки саме сексуальні злочинці є групою в"язнів, що найчастіше стають жертвами насилля, то постає питання, наскільки атмосфера в"язниці здатна виховати в них повагу до культури згоди на секс.

Як і у випадку з багатьма іншими злочинами, набагато доцільніше запобігати сексуальному насильству, ніж винятково намагатись боротись з його наслідками.

Так, скажімо, професорка Університету Колорадо Айа Грубер та упорядковувачі збірки "Sexual Crime and Prevention" підкреслюють, що по-перше, саме превентивна юстиція направлена на викорінення причин злочинів та зміну культурних норм, в той час як ув"язнення — лише на боротьбу з наслідками, і то, з сумнівною ефективністю. По-друге, превентивна юстиція допоможе величезній кількості жертв, які рідко коли звертаються до поліції, — мова йде про дітей, залежних осіб, недієздатних осіб, ЛГБТІ+ жертв, жертв-чоловіків та представників і представниць соціальних груп, що зазнають систематичної дискримінації та упередження зі сторони поліцейських (профайлингу).

Алек Спенсер у своїй книзі "Working with Sex Offenders in Prisons and through Release to the Community" доводить, що ув"язнення сексуальних злочинців може мати бажані для суспільства наслідки лише в тому випадку, якщо у в"язниці реалізовується система реабілітаційних підходів. При цьому, такі підходи мають продовжуватися і після закінчення терміну ув"язнення. В той же час, українська пенітенціарна система наразі не здатна забезпечити хоча б перебування сексуальних злочинців у так званих "protective units" (захищених відокремлених просторах), як це, зокрема, практикується у США, Канаді, та Великій Британії.

Загалом же, законодавчі нововведення не можна назвати непотрібними чи небезпечними. Вони є свідченням зміни уявлень суспільства про згоду на секс і про те, що секс повинен відбуватись за обопільної згоди. Однак для того, аби зміни в законодавстві почали допомагати тим, хто пережив сексуальне насильство, та для того, аби кількість злочинів справді зменшилась, необхідно вбудувати ці зміни до низки заходів, практик та політик: як юридичних, так і освітніх. Без такої системи інституцій зміни в законодавстві самі по собі матимуть радше "косметичний" ефект.

Источник

Читайте также